Про безтурботні часи, які стали для нас дуже цінними. Артистка та волонтерка з Тернопільщини Vitaliia випустила зворушливий трек “Твір про літо”. Це легка меланхолійна пісня, яка занурює у літні спогади на початку осені. Для артистки вона особлива тим, що Vitaliia описала тут своє місце сили, річку Дністер.
Ця пісня важлива для мене тим, що у ній описала рідний Дністер. Я виросла у селищі біля нього і настільки звикла до цієї краси, що інколи, коли до нас приїжджають гості й кажуть: “Вау, ви живете в раю”, я така: “Ну напевне, так. Я просто звикла”. І зараз я відчуваю, наскільки важко стає в цьому онлайн-світі і як сильно хочеться “тікати” до природи від новин і соцмереж. Цього літа я справді ніби заново полюбила Дністер. Тепер це моє місце сили, — говорить Vitaliia.
Артистка поділилась, що рядки для пісні були вже давно, але останнім часом не було натхнення щось писати. Але вона точно знала, що це має бути щось літнє і про Дністер. Тому “Твір про літо” виходить саме у вересні, адже в дитинстві в школі діти саме з цієї теми починали свій шкільний рік, ділились спогадами та тим, хто як провів свої канікули.
Мені ця пісня нагадує ті безтурботні часи Дня селища, коли всі збирались на танці, продавалась солодка вата, атракціони, концерт. Я збираюсь на танці, друзі питають, коли виходимо, де зустрічаємось. І ту гучну музику з колонки чутно аж до твоєї хати. І ти така вся у передчутті. Всі турботи були лише, як дійти туди на каблуках по поганій дорозі з камінням. Ми всі заслуговуємо дожити до тих моментів, які так любили ще до війни.
Першу демку пісні Vitaliia слухала в укритті під звуки вибухів. Саме тоді вона зрозуміла, що ця пісня й про те, що щоби не відбувалось навколо, ми все одно знаходимо десь сили жити далі і мріяти кожен про своє.
Лежу в київському метро і слухаю: “Ми вже не в школі, та твір про літо напишем ще, як зможем дожити”. Дивлюсь на людей навколо, з лежаками на бетонній холодній підлозі, з сонними дітьми, з домашніми тваринами, з телефоном в руках, бо моніторять, де прилетіло і куди ще летить, і усвідомлюю, нащо я цю пісню написала. Вона про дуже звичайне життя, яке от саме зараз стало для нас чимось дуже цінним. Про те, що навіть коли за прогнозом надворі – кінець світу, “ми все одно садимо в садах нові вишні.”
