Одна з найбагатших жінок США, яка заробила багато сама. Співачка, яку пам’ятають і досі. Найгірша виконавиця опери в історії. Все це – Флоренс Фостер Дженкінс.
Дівчинка на ім’я Нарциса Флоренс Фостер народилася в сім’ї багатого промисловця, 1868 року. Її, як і всіх пристойних дівчаток, навчали гри на піаніно. Але якщо для інших ця гра була такою ж занудною необхідністю, як чистописання та вивчення гарних манер, то Флоренс у сімнадцять років заявила, що життя її пов’язане з музикою, і ніяк інакше. Бажано десь у Європі. На той час вона мала вже кілька блискучих концертів.
І тут поперек її дороги перешкодою до мрії звалився батько. Він всіляко намагався відмовити дочку від цієї витівки, відмовляючись оплачувати будь-які подальші заняття музикою. Флоренс, проте, виявилася дуже кмітливою. Знайшла вона собі — і дуже швидко — чоловіка вдвічі старшого, який був згоден на багато чого заради молодої симпатичної дружини. Так вона стала Флоренс Дженкінс.
Пара відразу після весілля поїхала до іншого міста.
Шлюб виявився не надто щасливим, незважаючи на те, що містер Дженкінс познайомив провінційну дружину з шикарною Філадельфією, яка виявилася нітрохи не гіршою за Європу. Та й «багато», на що був згодний чоловік, не включало видачу хороших сум грошей, так що місіс Дженкінс доводилося заробляти самостійно — уроками музики.
Через три роки шлюбу Флоренс дізналася, що чоловік заразив її сифіліс, і негайно покинула його. На жаль, з офіційним розлученням на той час було складно.
З сифілісу і почалося Фостер усе те, що пізніше дивувало глядачів.
Ліки від сифілісу на основі ртуті не тільки пошкодили Фостер слух, а й, схоже, не допомогли: хвороба перейшла у приховану хронічну форму. Відомо, що Флоренс втратила волосся і ходила у перуці. А ще відомо, що вона раптом набула такої самовпевненості, яку не можна було нічим пояснити — крім того, що часом саме такий ефект дає сифіліс, торкаючись певних ділянок мозку.
Біда не приходить одна. Флоренс ще й поламала руку. На кар’єрі піаністки можна було повністю поставити хрест. Флоренс все ще збиралася присвятити життя музиці, але для цього були різні способи. Їх ставало тим більше, що тато через деякий час після розлучення помер, і на його спадок Флоренс із мамою поїхали до Нью-Йорка.
Подумавши, Флоренс відчинила музичний салон. Як літературний у жінок вісімнадцятого століття, але музичний. На її запрошення любителі класичної музики збиралися у створеному нею «Клубі Верді». Флоренс сподівалася відкривати у цьому клубі нові таланти, які увійдуть до історії.
Паралельно сама Флоренс Фостер готувалася відкрити світові та свій талант. Вона домовилася про уроки вокалу із знаменитою оперною співачкою, яка взяла умовою не розкривати свого імені публіці. Як звуть співачку, знали лише Фостер та її незмінний керуючий (і коханий) Бейфілд.
Флоренс анітрохи не бентежило, що після лікування сифілісу препаратами ртуті слух у неї став ще гіршим, та й голос гарним ніхто й ніколи не називав. Все ж таки вона відчувала, що створена для опери.
Перший концерт Флоренс дала — нарешті! — у свої сорок чотири роки. Вона замовила під нього розкішну сукню і сама сплатила зал, не соромлячись тим, що прийдуть лише знайомі й ті учасники «Клубу Верді», які їй вдячні за фінансову підтримку.
Лиха біда почало!
І справді, невдовзі після цього концерту Фостер уславилася. Про неї писали та говорили. І хоча писали і говорили зовсім не те, що їй хотілося, було очевидно: вся справа в заздрості. Ох вже цей древній людський порок!
Спів Фостер був унікальним для сцени: вона сипіла, елозила по нотах, просто фальшивила, трагічно не співпадала в ритмі з музичним супроводом (хоча піаніст зазвичай щосили намагався сповільнюватися і прискорюватися в міру її, скажімо так, імпровізації).
Крім того, публіку дивувала її дикція. Фостер не знала іноземних мов, але сміливо бралася за виконання французької та італійської класики. Пам’ятаєте фільм про дівчаток-двійників, які підмінили одне одного — одна у багатому будинку, інша у дитячому таборі? І одна з них назвала Шопена — Чопіном. Ось приблизно такі трансформації відбувалися з кожним словом уславлених опер, коли до них добиралася Флоренс.
Проте Бейфілд засинав за лаштунками свою наймачку і коханку компліментами і навіть заради неї провів імітацію весільної церемонії — щоб вона не почувала себе занепалою жінкою. Фостер у боргу не залишалася і оплачувала всі рахунки Бейфілда. Якщо свій спів вона чула ідеально оперним, то відносини з явним жиголом — ідеально романтичними.
Популярність Фостер зростала — багато хто готовий був прийти подивитися на співачку, яка так неймовірно погана, що це навіть чудово. Глядачі намагалися стримувати смішки, але час від часу хтось качався зі сміху.
«Заздрісники!» — шепотів Бейфілд.
У тридцять сьомому році літній зірці Нью-Йорка запропонували записати альбом. На подив (і полегшення) працівників студії, жінка навіть не спробувала вибрати найкращий запис. Кожну пісню вона виконала рівно по разу, повідомила, що вийшло ідеально з першої спроби і пішла. До речі, ці платівки коштують нечуваних грошей — вони стали об’єктом колекціонування. За чутками, тримав одну платівку у себе, наприклад, Девід Боуї.
У сорок четвертому відбулося майже неймовірне: Фостер дала концерт у Карнегі-холі. Очевидно, концерт був прощальним, і тому тому до його організації підійшли дуже ретельно. Флоренс завжди блищала на виступах своїми вбраннями, але тут перевершила саму себе.
Незабаром після концерту вона померла – вік узяв своє.
Але померла, співаючи в Карнегі-холі. Хоч би що казали її життя глузники. Хіба ж не чудово — померти такою щасливою?
